Олег Промахов // Oleg Promakhov (op_lot) wrote in interesniy_kiev,
Олег Промахов // Oleg Promakhov
op_lot
interesniy_kiev

Хата на Пріорці

Біля самої дороги по вул.Вишгородській з-за кущів виглядає білобока хатина. Своє призначення житлового приміщення будівля змінила на нове амплуа музею. Нині в хаті розміщується експозиція меморіального музею Т.Г. Шевченка "Хата на Пріорці". Але найголовніший експонат музею - це сама хата.




Саме в цій хаті зупинявся Великий Кобзар під час свого останньго візиту до Києва, до неньки України у 1859р. Ще довго пам'ятали пріорчани свого видатного гостя, називали хату "Тарасовою". Пройшло сто років, Пріорка з дачного містечка виросла в столичний район з багатоповерхівками, а Тарасову хату залишили. У 1964р., на честь 150-річчя від дня народження Шевченка біля будинку встановлюють меморіальну стелу.




Ще через двадцять років все ж таки приймають рішення щодо переселення хазяїв. Згодом проводяться відновлювальні роботи, експозиційні кімнати наповнюються експонатами, наукові працівники проводять дослідну роботу. І в 1989р. музей відкриває свої двері для відвідувачів.






У серпні 1859р. Шевченко прибуває до Києва після десятирічного заслання. Стомлений важким випробуванням він мріє оселитися в невеличкій хатині на дніпрових кручах. За кожним кроком поета-бунтаря слідкує царська охранка. От і в столиці він першим ділом повинен відмітитись у генерал-губернатора. Останній наказав поету виїхати з України, але за браком коштів Шевченко ще залишається у Києві на деякий час. Перші дні він проживає у свого товариша Івана Гудовського, художника-фотографа. У фотоательє Гудовського, що було у будинку, де нині височіє готель "Козацький" (Майдан Незалежності), були зроблені два портрети Кобзаря. Саме таким він запам'ятався пріорчанам. Вже сивочолий з вусами Шевченко більше нагадував дідуся - так на обличчі 45-річного поета викарбувалася нелегка доля і життя у засланні.






Некваплячись, Шевченко покидає доброзичливого товариша і прямує на пошуки житла. Спочатку він навідався до Стрітенської церкви, що колись стояла на Львівській площі, коло якої мешкав побратим Шевченка – художник Іван Сошенко. А далі, пройшовши пішки весь Поділ і Куренівку, він опинився на Пріорці.

Йшов, йшов, бачу - хатка, ні то панська, ні то мужицька - біла-біла, як сметана, да ще й садочком обросла; а на дворі дитячі сороченята сушаться - рукавами махають - мене кличуть: я й зайшов.


Тут Шевченко і лишився. Він знімав одну з кімнат у господі, яка вікнами виходила в невеличкий, але густий фруктовий сад.




Спогади господині цієї хати Варвари Матвіївни Пашковської дійшли до нас завдяки її сестрі Стефанії, яка переказала їх і опублікувала у петербурзькому журналі "Пчела. Русская иллюстрация". Дякуючи цій статті, ми знаємо побутові деталі із життя Шевченка, його ставлення до людей і реакцію оточуючих на українського генія.

Шевченко вставал аккуратно с восходом солнца, чтобы видеть, как просыпаются - прошумят "на добры день" высокие тополи и "пташки прощебечуть" свой первый привет утру... Молился и умывался на дворе, сам вытаскивая себе "погожей" - свежей воды из глубокого колодезя. До чая всегда выпивать добрую чарку "горилочки", заусывая, или вернее, загрызывая её "жменько пшоньця", которое носил просто в кармане своих широких, "як море", шаровар. Он уверял, что закуски "здоровійшой", как эта не может быть, "бо оно и смачне и зубы точить - тильки, Бог милуе, не на людей, а на мясо и хлиб святы, и у животи выскрибае усяку там нечисть, що на кишках осидае". Чай пил, но не любил его, называя по польски "гербатою", и говорил, что кто много её употребляет, тот под старость горбатеет... Любимым его кушаньем был настоящий малороссийский борщ "затертый пшонцем и затовченный старым салом", вареники с творогом из грубой, гречневой муки и такие же "галушки"; но от двух последних блюд у него каждый раз поднималась такая мучительная изжога, от которой он лечился пшеном-же, предпосылая ему "горилочку", "бо ни чим не выбьешь клина, як клином"!







Вже за тиждень Шевченко став своїм. З господарем він рідко спілкувався, ба навіть, уникав його. Пашковський був для нього "чиновником с гудзиками". А от з Варварою Матвіївною у них були теплі стосунки. Шевченко називав її "титочкою" і "дядыною" і частенько просив її співати українських та козацьких пісень. З дітьми у поета також все було до ладу - товаришував він і з хазяйськими дітьми, і з бешкетниками пріорчанами. Розповідав їм казки, цікаві історії, потішки. Діти відплачували йому своєю любов'ю - лазали по ньому, смикали за вуса, по-дитячи зловживали добротою Шевченка. Старий поет, в міру своїх фінансів, намагався пригощати дітей різними ласощами, які можна було придбати на базарі. "Кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік...", - казав про себе Тарас Григорович. Так проходили останні безтурботні дні у Києві.






Швидко минув час, і Шевченко відбув з Києва до Петербурга. Це в останнє він споглядав україньскі краєвиди - "і лани широкополі, і Дніпро, і кручі...". Не довелося Великому Кобзарю спокійно дожити останні дні на рідній землі.
Tags: photo, Київ, жители Города, музеи, фото
Subscribe

  • Зміни в центрі столиці

    «Все тече, все змінюється» . І Київ теж не виключення із цього правила. Протягом 2019 року в столиці відбувся ряд змін. Зокрема, розібрали старий і…

  • Нижня підпірна стіна

    Легендарна "зеленка" — Зелений (літній) театр, Верхня підпірна стіна, Нижня підпірна стіна — це все олдскульні локації, які розташовані в одній…

  • Парк "Сирецький гай"

    З заброшками в столиці і з напарниками напряг, та й об'єктів для дослідження все менше і менше, тому вирішив здійснити культурну прогулянку. Так, щоб…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments