Якщо у вас якось буде зайва годинка, раджу прогулятися від Львівської площі до пам’ятника Магдебурзькому праву. І для здоров’я корисно, і є на що подивитись. Ну і фотографам є де попрактикуватися.
Отже, маршрут у нас сьогодні такий: Львівська площа – Пейзажна алея – вулиця Десятинна – Михайлівська площа – Фунікулер – Поштова площа – Набережне шосе – пам’ятник Магдебурзькому праву.
.
.
Починаємо з Львівської площі.
.
Взагалі, можна сказати, за останні 20 років їй нічого особливо доброго від влади не перепало. Ніяких там транспортних підземних розв’язок чи метро… Тільки замість фонтанів на зупинці біля Будинку одягу побудували торговельний центр, який забрав увесь вільний простір. Майже готова станція метро «Львівська брама» перебуває, як бачите, у вічній консервації, а трамвайні рейки по Воровського остаточно демонтували.
.
Недобудований фасад нового корпусу Театрального інституту імені Карпенко-Карого. Я завжди чомусь думав, що саме тут має бути вихід з метро. Добре, що підказали :)
За офіційною версією, будівництво зупинили через відсутність комплексного підходу до реконструкції Львівської площі та через брак коштів. Досі так і немає проекту, де має бути побудовано вихід з метро. Хоча я десь читав, що нібито там у середині 90-х виникли якісь проблеми з будівництвом виходу на поверхню, через що могли постраждати сусідні будинки. Виглядає не зовсім переконливо, але за що купив, за те і продаю.
.
У будь-якому випадку все це так ось вже 15 років і стоїть. Втім, у 2013 році нібито обіцяють будівництво поновити.
.
.
З центру до Львівської площі можна дістатися по вулицях Великій Житомирській, Рейтарській, Ярославів Вал або вулиці Воровського. Першу вулицю можна сміливо назвати однієї з головних транспортних артерій Києва, але на відміну від проспектів Перемоги, Повітрофлотського чи бульвару Дружби народів, вона завузька для такого автомобільного трафіку.
.
З Майдану Незалежності сюди їздять тролейбуси №16 та №18, з Залізничного вокзалу та площі Перемоги через вулицю Воровського – автобус №7. Ну і кілька маршруток.
.
.
До Львівської площі з площі Перемоги завжди їздив трамвай, але після того, як у 1996 році у Дніпродзержинську загинуло 34 людини, коли трамвай врізався у бетонну стіну, у Києві почався справжній геноцид цього виду транспорту. Спочатку закрили всі маршрути, на яких ухил вулиці перевищував 6° (по Воровського, здається, градус був саме такий). А потім взагалі трамваї без усяких ухилів почали прибирати з центру міста.
.
Ось і цей торговельний центр, який кілька років тому молода команда Черновецького дозволила побудувати на місці фонтанів.
.
.
Велика Житомирська.
.
.
Будинок художників.
.
.
Ладно, на нас чекають великі справи. Пішли.
.
.
Зверніть увагу на графіті. Я розумію, що поблизу Пейзажка і у деяких артистичних натур руки трусяться від творчого натхнення після побаченого, але вибачте…
.
.
Непримітний поворот на Пейзажну алею. Досі дивуюсь, як у цей шматочок не втиснули якийсь офісний центр. Хоча ще не вечір…
.
.
Повертаємось назад і… бац. Потворні графіті і сюди дісталися.
.
Мну таке не подобаєцца. :( Категорично.
.
.
Прокладена на початку 1980-х років на місці зритих оборонних валів Верхнього міста та реконструйована у 2009 році, Пейзажка останнім часом стала дуже попсовим місцем.
.
.
Але подивіться на ці аерозольні малюнки! Я не розумію, для чого псувати стіни будинків, друзі? Ну якщо не вмієш ти грати на піаніно, то для чого кулаками стукати по клавішах? Нащо ось цю гидоту на стінах розмножувати?
.
.
Абсолютно на усіх навколишніх будинках дебільні закарлючки.
.
.
.
Виходимо нарешті на алею.
.
.
Здається, тут на першому поверсі дитяча музична школа. Три роки тому, коли почали з цієї простої асфальтової доріжки робити туристичний атракціон, побудували ось такий дитячий майданчик. До речі, під ногами замість піску прикольні маленькі камінці.
.
.
Починають зустрічатися арт-об’єкти. Цей, наскільки пам’ятаю, зветься «Тканина».
.
.
Public nudity. :) В Америці за такі сюжети, напевно, вже повинні саджати.
.
.
Ідемо далі. Зараз 8-30 ранку. Сонце дає жорстке світло, погано знімати.
.
.
Якийсь анімаційно-карикатурний пам’ятник князю Святославу. Він тут ідеально вписується, хоча особистість Святослава далека він такого напівдитячого сприйняття.
.
Агресивний був товариш. Ходив у походи на Візантію, причому доволі успішно. Наприкінці життя хотів навіть столицю з Києва до Болгарії перенести. Врешті печенігі його вбили, а з черепа зробили чашу, оздоблену золотом, з якої хан Куря пив кумис та інші популярні місцеві напої.
.
.
Класна лавочка, тільки ось ця табличка з іменами спонсорів сильно кидається в очі.
.
.
Ресторан з літнім майданчиком. Я точно не в курсі, але підозрюю, що саме під це будівництво спонсори інвестували частину грошей на створення сучасної Пейзажки. Скоріше за все, як благоустрій прилеглої території чи тіпа того.
.
.
Вау! Як оригінально зроблено. Напевно, ніхто досі промінь прожектора не робив бетонним. Називається ця робота "Промінь світла", автор Жанна Кадирова.
.
.
.
Спустимося вниз. Там теж є кілька скульптур.
.
.
Нічо так. Тільки б якісь спеціалісти на металобрухт вночі не розібрали. З павільйону кіностудії Довженка ось серед білого дня 50-кілограмову мідну табличку зняли. А там на вході навіть КПП є.
.
.
Клас.
.
.
Актуальна зараз кавунова тема.
.
.
Там ще якісь сходи є, які нікуди не ведуть. Далі знизу тільки розбиті пляшки, порожні сигаретні пачки та імпровізований туалет, що символізує єднання людини з природою.
.
.
Повертаємось назад на Пейзажку.
.
.
Вид на Оболонь.
.
.
Скульптура «Дощ». Автор Назар Білик.
.
.
.
Вздовж алеї встановили кілька креативних лавочок.
.
.
.
Ця з подушкою та ковдрою особливо подобається.
.
.
Ще один дитячий майданчик. Поруч фотографувалися туристи з Узбекистану, з ними була якась киянка, яка впевнено казала, що «такого у вас в Ташкєнтє точно нєт».
.
.
Дівчинка на подушках щось просить. За ідеєю, це очевидно має бути принцеса на горошині.
Немає у мене цукерок з собою, на жаль.
.
.
Місцеві жителі гордо виводять своїх собачок попісяти на арт-об’єкти.
.
.
Стіну прикрашає довжелезний кіт, у пащі якого може сховатися ціла людина.
Зуби у нього якісь неправильні. Очевидно, мутант.
.
.
А ось справді класне та неповторне місце для фотосесії. Не знаю, як зараз, а колись по цих сходах можна було швидко спуститися до урочища Гончарі. Там тоді ніяких різнокольорових будинків не було, тільки пустка та руїни. Пройдеш ще метрів двісті і виходиш на Верхній вал.
.
Сходи у сильно ненадійному вигляді, майте на увазі.
.
.
Ну і виходимо до Музею історії України.
.
.
На цьому перша частина закінчена. Післязавтра на цьому самому ж місці читайте та дивіться про чорні жетони, квартиру президента Кучми, ворону з чіпсами, будні офісного планктону та гору сміття на Набережному шосе.
.
Оригінал публікації - http://smgn.com.ua/2012/08/kiyiv-vid-lvivskoyi-ploshhi-do-pam-yatnika-magdeburzkomu-pravu/
