Автор: Олесь ІЛЬЧЕНКО Ви ж дивились i не бачили! Он гляньте — сам Люципер, Вельзевул чи як там його, ошкiрився високо-високо, десь на шостому поверсi старовинного будинку й оглядає наше вiчне мiсто. Хоч офiцiйно i вважається, що Києву 1500 рокiв, насправдi вiн iще старший. Шкода, що споруд тих часiв не збереглося. Треба зауважити: особливо багато наплодилося монстрiв у нашому мiстi пiд час будiвельного буму початку ХХ столiття. Кожен архiтектор проектував свого. Робiтники-лiпники додавали до вигаданих фiзiономiй риси самодурiв-майстрiв. Кияни впiзнавали й смiялися. Вибухали скандали. По тому все забувалося. Лишалися «бородатi карiатиди», як iронiчно кинув колись у романi росiйський письменник Андрiй Бєлий. Зоставалися смiшнi й страшнуватi морди рiзних звiрiв, лики античних богинь, якiсь нiмфи, наяди, русалки, просто жiночi обличчя. |
