Про Київську дитячу залізницю я вже писав 5 років тому. Але з того часу на дитячій вузькоколійці відбулися зміни: буквально нещодавно провели її реконструкцію, заодно осучаснили Сирецький парк. Тому вирішив подивитись на проведений ремонт, сподіваючись, що на День Незалежності України замість стандартного тепловозу подадуть паровоз.


1. Оновлена дитяча залізниця в Києві.

Оскільки розгорнутий фотозвіт вже робив, то сконцентрувався саме на змінах. Тим паче, після того як дізнався, що паровозу немає, перехотілося фотографувати. Так що назнімав зовсім трохи.
( Читати далі (+33 фото)...Свернуть )

«Чого оце їхати так далеко по такій спеці?» — зауважила мама. Ну, ОК! Поїду кудись ближче. І туди, де менш спекотно. Наприклад, у Київ, в Голосіївський ліс. Якраз давно хотів по ньому прогулятись, та все ніколи. Може хоч зараз подивлюсь як виглядає листяний ліс. Бо для київського Полісся характерні хвойні, соснові або сосново-дубові, ліси. А це грабово-дубовий ліс. До того ж, цей лісовий масив розташованій у середмісті столиці, що само по собі круто.

Правда, є одне «але» — цей ліс вважається розсадником кліщів. Але, думаю, якщо не звертати зі стежок, то цим можна не перейматись.


1. Листяний ліс. Досить незвичне явище для Полісся.

Голосіївський ліс належить до національного природного парку «Голосіївський». До його складу входять Голосіївський парк ім. М. Рильського (у якому я неодноразово бував), невеличкі гаї біля Теремків і міні-лісок біля Корчуватого. Здається, ще й частина лісу біля Білогородки і Коцюбинського також відносяться до національного парку. Однак і територія самого Голосіївського лісу величезна. Тому без заздалегідь продуманого плану з замірами кілометражу, було б нелогічно замахуватись на повний огляд.
( Читати більше...Свернуть )

Час минає швидко. Від початку будівництва нового Шулявського мосту вже пройшло майже три місяці. А я до нього протягом квітня і травня так і не дістався. Хоча за цей час встигли багато чого зробити. В тому числі, й видовищного. Так, процес демонтажу старих прольотів мосту виглядав епічно, але я його проґавив. Потім були демонтаж опор, підготовчі роботи (облаштування будівельного майданчика і перекладка комунікацій, розкопування і прибирання старих фундаментів опор). Далі почали встановлювати палі, робити опори і фундаменти опор. Роботи не надто видовищні, тому вирішив, що дивитись там нічого. Добре, що завдяки форумам і відеооглядам можна було бути в курсі актуальних новин і слідкувати за будівництвом. Але подивитись самому набагато цікавіше, ніж побачити у когось. Тим паче, зараз активна фаза робіт: продовжують бетонувати ростверки (фундаменти опор) і самі опори. А ще триває монтаж балок і вже зібрали один проліт! Так що є на що подивитись. Та й хто ще напише в ЖЖ і Дрім?


1. Будівництво нового Шулявського шляхопроводу в самому розпалі. Забивають палі для опор і монтують мостові прольоти.

В сьогоднішньому репортажі огляд будівельних робіт за 5 і 10 (сьогодні) червня. Попри спеку, мені було цікаво. Сподіваюсь, буде цікаво і вам.
( Читати далі (+39 фото)...Свернуть )

Нові тролейбусні лінії в Києві будуть нечасто. Пік розбудови тролейбусної мережі припав на початок 2000х, коли активно знищували трамвайні лінії замінювали трамвайні і автобусні маршрути на тролейбусні. Після того лише добудовували продовження існуючих тролейбусних маршрутів. Востаннє це було в 2014 році, коли на Мінському масиві прокладали контактну мережу до Діагностичного центру. Причому мережу навішували на старі електроопори. Тоді протяжність нової траси становила в двопутному вимірюванні приблизно 850 метрів. Цього разу довжина нової лінії більша. Але найцікавіше, що про її будівництво дізнався випадково. І якби не заходив до парку Кіото, то можливо б і не помітив створення нової тролейбусної лінії на Лісовому масиві, оскільки в новинах цю подію не анонсували.


1. Нові опори контактної мережі на вулиці Кіото. Цікаво! Тільки який маршрут тут буде проїздити?

Що сказати..? Розбудова тролейбусної системи — це добре. Особливо на фоні знищення тролейбусів в столиці «запоребриків». Все-таки, це екологічний вид транспорту. До того ж, комунальний. Але оптимізм розвіюється після того, як дізнаєшся головну мету. А й справді, навіщо потрібна нова тролейбусна лінія саме на Лісовому?! Адже буди наміри «електрифікувати» маршрути від центрального залізничного вокзалу до Софійської площі, переробити під тролейбусний автобусний маршрут №55. Або ж доробити лінію від Дарницької (Ленінградської) площі до станції метро «Чернігівська»... Ну, думаю, можливо замінять автобусний маршрут №33? Однак, начебто, це всього лиш закільцовування тролейбусних маршрутів №№37 і 37А:( Причому пов'язане з майбутньою ліквідацією розворотного кільця з кінцевими зупинками біля метро «Лісова». Тож пропоную прогулятися по новій трасі і подивитись на будівництво нової тролейбусної лінії. Заодно, прикинути, що чекає на пасажирів цих маршрутів.
( Читати далі (+28 фото)...Свернуть )

Шлях до закинутого бомбосховища проходив повз станцію метро «Чернігівська». Тому до метро «Лісової», звідки їздить автобус до Биківні, потрібно було йти пішки. І це можна було зробити швидко і не відволікаючись... Проте цього разу я спеціально вирішив пройтись не звичним маршрутом, а піти через парк Кіото. Все-таки, це один із небагатьох недосліджених парків Києва, який давно збирався відвідати. Та й зайва тема для звіту не завадить.

Звичайно, збирався поглянути й на найдовшу алею сакур в Україні, довжиною більше 800 метрів. До того ж, було цікаво: чи застану їхнє цвітіння, чи ні? Бо період квітування сакур — два тижні. І, за всіма ознаками, я повинен був проґавити момент. Але ні — таки пощастило побачити сакури в квітах.


1. Як не дивно, сакури за декілька тижнів ще не відцвіли. І виявилось, що вони бувають не лише рожеві, а й білі!
А оскільки весна, то й окрім квітів було на що заглядатись:)
( Читати далі (+40 фото)...Свернуть )

Ідея зробити огляд столичних старовинних закинутих будівель прийшла спонтанно. Все-таки, дещо з київської «історички» (історичні заброшки - прим. автора) публікував раніше — наприклад, в фотопрогулянці по центру міста. Але при бажанні можна було зібрати все до купи. А якщо пощастить, то ще й полазити (хоча на це я не дуже-то сподівався). Якщо ж ні, то старовинні заброшки й без сталку цікаві самі по собі, оскільки вони помаленьку руйнуються, зносяться або перебудовуються і поступово стають історією.


1. Історичні заброшки столиці.

На перший погляд, закинутої «історички» в центрі столиці небагато. І переважно, це невеликі будинки. Хоча, якщо постаратися, півтора десятки можна нарахувати. От тільки доступних для дослідження нема, бо або заколочені-загороджені, або охороняються. А іноді і перше, і друге, і третє. Плюс — лізти на очах у перехожих якось соромно. Та й всередині там наймовірніше лише понурий тлін. Але в один будинок таки зміг потрапити. Можливо, репортаж можна було б зробити більшим і цікавішим, якби ж прогулювався не сам і перед поїздкою подивився карту.
( Читати далі (+43 фото)...Свернуть )

Селище міського типу Коцюбинське — нічим непримітний населений пункт столичного передмістя, без цікавинок та пам'яток. Без древньої історії. Та й асоціюється з непривабливими об'єктами — тюрьмою і військовими складами. Однак при цьому селище незвичне. Хоча б тому, що воно з усіх сторін оточене Києвом. Такий собі анклав Київської області. Саме тому друга особливість Коцюбинського — можливість приєднання до столиці. Так, в березні 2018 року проходили громадські слухання, на яких більшістю проголосовано за приєднання до Києва. Звернення направлено до Київради і Верховної ради. Тож було цікаво поглянути на майбутній масив Києва. Хоча оглядини відбулися не спеціально — заскочив після вилазки по колишньому арсеналу.


1. Коцюбинське — непримітне селище міського типу, яке може стати частиною Києва.

Селище, як і багато інших в цьому напрямку, виникло при прокладанні залізничничної гілки до Ковеля. Посеред лісу було збудовано роз'їзд, а з 1909 р. — станцію, при якій облаштували селище залізничників. Станція отримала назву Біличі від найближчого села, яке нині входить до складу Києва. Прикол в тому, що платформа біля масиву Біличі названа в честь сусіднього мікрорайону Академмістечко. Та продовжуємо екскурс далі...

В 1916му неподалік від станції спорудили лісопилку, яка виробляла шпали для залізниці. Для робітників були збудовані бараки. А першим будинком селища вважають помешкання лісника Куликова, який оселився в 1928 році. Трохи згодом, у 1932му, на територію сучасного Коцюбинського примусово перевезли мешканців київського хутора Берковець. Річ у тім, що їх переселили заради звільнення земель під танковий полігон. Таким чином, пристанційне селище стало називатись Новими Берківцями.

В 1941му році пристанційному селищі і території хутору Берковець, які підпорядковувались сільраді села Біличі, було надано статус селища міського типу. В 1966му смт. ім. Коцюбинського перейменовано на смт. Коцюбинське. Що цікаво, письменник Михайло Коцюбинський, на честь якого названо населений пункт, жодного разу не був в тих краях.

Стосовно територіальної приналежності, Коцюбинське, на відміну від Пущі-Водиці та інших поселень, ніколи не входило до Києва. Хоча округ передмістя підпорядковувався Київській міській раді. А вже з 1962го передали до області. Через три роки підпорядкували Ірпінській міськраді. Тож виходить, що це віддалений масив Ірпіня:) Наприклад, школи мають спільну з Ірпенем нумерацію.
( Читати далі...Свернуть )

Багатостраждальний Шулявський шляхопровід у столиці, який давно перебував у аварійному стані, горів і розсипався, нарешті-таки дочекався ремонту. В ніч на 17 березня його перекрили для руху автотранспорту і почали розбирати. На місці старого шляхопроводу за півтора роки повинні побудувати нову розв’язку у формі неповної «конюшини». Для нового з'їзду планують знести цех заводу «Більшовик». А на час ремонту організовується об'їзд, змінюються маршрути громадського транспорту. Одним словом, у дорожній рух вносяться серйозні зміни. Та й будівництво мосту — подія непересічна. Тож я вирішив з'їздити і подивитись що і як. Нажаль, за одну поїздку не вдалося все відзняти. Тому у цьому репортажі — фотки за 20 і 30 березня, з двох фотокамер і смартфону.


1. Ремонтні роботи на Шулявському шляхопроводі.

Як не дивно, протягом перших трьох тижнів ремонту встигли зробити багато: організували об'їзди (зі встановленням трьох нових світлофорних перехресть), змінили маршрути громадського транспорту, зняли асфальт, демонтували огорожу, викорчували стовпи, знесли частину мостового перекриття, почали перекладати комунікації.
( Читати далі (+39 фото)...Свернуть )

На восточной окраине Берковецкого кладбища, среди сектора еврейских захоронений 60-80х годов, можно заметить заросший участок могил с нетипично старыми мацевами. Это участок, куда в 60-е годы переносили захоронения со знаменитого Лукьяновского еврейского кладбища, перед его сносом. Но среди этого участка, с надписями вперемешку на идише и дореформенном русском, начиная с позапрошлого года можно увидеть современный символический охель из металла и профнастила, внутри которого - новая гранитная плита с надписью о том, что именно тут похоронен раввин Вайсблат.
( Читать дальше...Свернуть )

Самые первые в истории фото Киева сделал англичанин Роджер Фентон. В сети можно найти с десяток изображений.
Ниже ещё две. Со строительства Николаевского цепного моста. Разрешение снимков (как для того времени, так и для интернета) превосходное!

( Читать дальше...Свернуть )