Интересный Киев - Захоплюючий Київ

«Все тече, все змінюється» . І Київ теж не виключення із цього правила. Протягом 2019 року в столиці відбувся ряд змін. Зокрема, розібрали старий і зробили новий Шулявський шляхопровід, почали будувати лінію метро на Виноградар, встановили зв'язки між арками і зімкнули арки Подільсько-Воскресенського мостового переходу . А ще — збудували велосипедно-пішохідний міст через Володимирський узвіз (так званий, «скляний міст» або «міст Кличка»). Всі ці об'єкти викликали суспільний резонанс і висвітлювались фото- і відеоблогерами. Мене ж найбільше зацікавив Шулявський міст. По ньому я робив 3 фотозвіти. А ось інші новації не збирався показувати. Хоча ледве не піддався на заклики подивитись новий пішохідний міст. Але все-таки довелося побувати у центрі столиці. Тому вирішив зробити невеличкий огляд того, що змінилось, розбавивши репортаж замальовками зі знайомих і нових локацій.


1. Центр Києва в 2019-му не впізнати.

Похмура пізня осінь з туманами створила своєрідний антураж для знімків і роздумів стосовно нового вигляду столичного центру.
( Collapse )

Легендарна "зеленка" — Зелений (літній) театр, Верхня підпірна стіна, Нижня підпірна стіна — це все олдскульні локації, які розташовані в одній місцевості, на схилах Дніпра. Київські діггери облазили їх ще на початку 2000-х, коли всі вони були закинуті і відкриті. А неофітам від тих об'єктів залишилась лише Нижня підпірна стіна — зовсім маленька заброшка. Проте вона дуже незвична.

Нижня підпірна стіна — багатофункціональна споруда аж 1856 року(!) побудови. Була збудована як частина Нової печерської фортеці. Вона була фортифікаційним укріпленням із бійницями та галереєю, слугувала для захисту ланцюгового мосту. Разом із тим вона слугувала водогоном. Нижня і Верхня підпірні стіни сполучались підземним ходом, з розміщеним у ньому водогоном, із водокачкою, військовою комендатурою і заводом «Арсенал». Правда, сам хід, начебто, засипаний.


1. Нижня підпірна стіна — один із зразків київської фортифікації XIX ст.

Взагалі-то я не збирався досліджувати підпірну стіну. Та й до закинутих споруд ставлюся із упередженням. Але, по факту, це заброшка. Бо не використовується, не музеїфікована. До того ж, більше ніде полазити одному. Звичайно, і це місце не радять досліджувати поодинці. Однак це історичне укріплення, на відміну від інших закинутостей які є у планах, не охороняється і відносно безпалєвне. Тож, чом би й не злазити? Тим паче, захотілося втекти від проблем по роботі, від пригод з котом (розповім якось пізніше), від буденності і від звіздецю, який влаштовують нові «слуги народу».
( Collapse )

З заброшками в столиці і з напарниками напряг, та й об'єктів для дослідження все менше і менше, тому вирішив здійснити культурну прогулянку. Так, щоб і кілометраж накрутити, і побачити нові місця. Бо вдома вже зовсім занудився. Ще й настрій кепський, а фотокамера в ремонті. В блог постити нічого.

У такому настрої дотопав від Шулявки до станції метро «Нивки». Потім вирішив, що не дуже-то і втомився. Тоді пішов ще далі — до парку «Дубки». Не те, щоб для мене це зовсім нові місця — у нього заглядав раніше. Але то було давно, ще 15 років тому(!). В востаннє заходив, мабуть, в 2011-2012му. Тому не завадило б освіжити спогади. Тим паче, під час попередніх прогулянок далеко в парк не заглиблювався.


1. Парк «Сирецький гай».

Цей парк рельєфний. Підноситься над дорогою. В низині їздять автомобілі. А ти стоїш нагорі і тебе не видно з дороги.
Ех, скільки разів цей парк виручав, коли ніде було подзюрити!
А дерева які! Дубовий ліс. Клени. Поодинокі сосни. Природа! Не віриться, що такий оазис може бути в середмісті Києва.

А ще у парку мав бути німецький ДОТ. Так що намічалась не така вже й нудна прогулянка.
( Collapse )

Третій фоторепортаж про будівництво нового Шулявського шляхопроводу трохи затримався. Річ у тому, що наприкінці літа темп робіт уповільнився, а під мером Києва «захитався стілець», тому найвидовищна частина — насування прогону над проспектом Перемоги — неодноразово зсувалась. Хоча від середини червня до кінця жовтня встигли зробити дуже багато: доробили ростверки і збудували опори, залили стіни-перегородки і підпірну стіну біля заводу «Більшовик», зварили прогони мосту і деякі з них перевезли на місця монтажу. Залишались лише прогони над проспектом. Спочатку їх збирались перевозити на День Незалежності. Потім планували на святкові триденні вихідні. Але накриття проспекту прогоном відбулося на минулих вихідних, 20-го жовтня. Таким чином, міст отримав довершений вигляд.


1. Шулявський шляхопровід за 5 місяців отримав довершений вигляд.

Нажаль, процес переїзду прогонів я не відзняв. Це було видовищно. Однак у мене немає інформаторів, і про транспортування прогону над дорогою дізнався випадково — з онлайн трансляції на Youtube, коли їхати було пізно. Але, незважаючи на це, намагався слідкувати за ходом робіт протягом декількох місяців. Тому є що вам показати.
( Collapse )

Про Київську дитячу залізницю я вже писав 5 років тому. Але з того часу на дитячій вузькоколійці відбулися зміни: буквально нещодавно провели її реконструкцію, заодно осучаснили Сирецький парк. Тому вирішив подивитись на проведений ремонт, сподіваючись, що на День Незалежності України замість стандартного тепловозу подадуть паровоз.


1. Оновлена дитяча залізниця в Києві.

Оскільки розгорнутий фотозвіт вже робив, то сконцентрувався саме на змінах. Тим паче, після того як дізнався, що паровозу немає, перехотілося фотографувати. Так що назнімав зовсім трохи.
( Collapse )

«Чого оце їхати так далеко по такій спеці?» — зауважила мама. Ну, ОК! Поїду кудись ближче. І туди, де менш спекотно. Наприклад, у Київ, в Голосіївський ліс. Якраз давно хотів по ньому прогулятись, та все ніколи. Може хоч зараз подивлюсь як виглядає листяний ліс. Бо для київського Полісся характерні хвойні, соснові або сосново-дубові, ліси. А це грабово-дубовий ліс. До того ж, цей лісовий масив розташованій у середмісті столиці, що само по собі круто.

Правда, є одне «але» — цей ліс вважається розсадником кліщів. Але, думаю, якщо не звертати зі стежок, то цим можна не перейматись.


1. Листяний ліс. Досить незвичне явище для Полісся.

Голосіївський ліс належить до національного природного парку «Голосіївський». До його складу входять Голосіївський парк ім. М. Рильського (у якому я неодноразово бував), невеличкі гаї біля Теремків і міні-лісок біля Корчуватого. Здається, ще й частина лісу біля Білогородки і Коцюбинського також відносяться до національного парку. Однак і територія самого Голосіївського лісу величезна. Тому без заздалегідь продуманого плану з замірами кілометражу, було б нелогічно замахуватись на повний огляд.
( Collapse )

Час минає швидко. Від початку будівництва нового Шулявського мосту вже пройшло майже три місяці. А я до нього протягом квітня і травня так і не дістався. Хоча за цей час встигли багато чого зробити. В тому числі, й видовищного. Так, процес демонтажу старих прольотів мосту виглядав епічно, але я його проґавив. Потім були демонтаж опор, підготовчі роботи (облаштування будівельного майданчика і перекладка комунікацій, розкопування і прибирання старих фундаментів опор). Далі почали встановлювати палі, робити опори і фундаменти опор. Роботи не надто видовищні, тому вирішив, що дивитись там нічого. Добре, що завдяки форумам і відеооглядам можна було бути в курсі актуальних новин і слідкувати за будівництвом. Але подивитись самому набагато цікавіше, ніж побачити у когось. Тим паче, зараз активна фаза робіт: продовжують бетонувати ростверки (фундаменти опор) і самі опори. А ще триває монтаж балок і вже зібрали один проліт! Так що є на що подивитись. Та й хто ще напише в ЖЖ і Дрім?


1. Будівництво нового Шулявського шляхопроводу в самому розпалі. Забивають палі для опор і монтують мостові прольоти.

В сьогоднішньому репортажі огляд будівельних робіт за 5 і 10 (сьогодні) червня. Попри спеку, мені було цікаво. Сподіваюсь, буде цікаво і вам.
( Collapse )

Нові тролейбусні лінії в Києві будуть нечасто. Пік розбудови тролейбусної мережі припав на початок 2000х, коли активно знищували трамвайні лінії замінювали трамвайні і автобусні маршрути на тролейбусні. Після того лише добудовували продовження існуючих тролейбусних маршрутів. Востаннє це було в 2014 році, коли на Мінському масиві прокладали контактну мережу до Діагностичного центру. Причому мережу навішували на старі електроопори. Тоді протяжність нової траси становила в двопутному вимірюванні приблизно 850 метрів. Цього разу довжина нової лінії більша. Але найцікавіше, що про її будівництво дізнався випадково. І якби не заходив до парку Кіото, то можливо б і не помітив створення нової тролейбусної лінії на Лісовому масиві, оскільки в новинах цю подію не анонсували.


1. Нові опори контактної мережі на вулиці Кіото. Цікаво! Тільки який маршрут тут буде проїздити?

Що сказати..? Розбудова тролейбусної системи — це добре. Особливо на фоні знищення тролейбусів в столиці «запоребриків». Все-таки, це екологічний вид транспорту. До того ж, комунальний. Але оптимізм розвіюється після того, як дізнаєшся головну мету. А й справді, навіщо потрібна нова тролейбусна лінія саме на Лісовому?! Адже буди наміри «електрифікувати» маршрути від центрального залізничного вокзалу до Софійської площі, переробити під тролейбусний автобусний маршрут №55. Або ж доробити лінію від Дарницької (Ленінградської) площі до станції метро «Чернігівська»... Ну, думаю, можливо замінять автобусний маршрут №33? Однак, начебто, це всього лиш закільцовування тролейбусних маршрутів №№37 і 37А:( Причому пов'язане з майбутньою ліквідацією розворотного кільця з кінцевими зупинками біля метро «Лісова». Тож пропоную прогулятися по новій трасі і подивитись на будівництво нової тролейбусної лінії. Заодно, прикинути, що чекає на пасажирів цих маршрутів.
( Collapse )

Шлях до закинутого бомбосховища проходив повз станцію метро «Чернігівська». Тому до метро «Лісової», звідки їздить автобус до Биківні, потрібно було йти пішки. І це можна було зробити швидко і не відволікаючись... Проте цього разу я спеціально вирішив пройтись не звичним маршрутом, а піти через парк Кіото. Все-таки, це один із небагатьох недосліджених парків Києва, який давно збирався відвідати. Та й зайва тема для звіту не завадить.

Звичайно, збирався поглянути й на найдовшу алею сакур в Україні, довжиною більше 800 метрів. До того ж, було цікаво: чи застану їхнє цвітіння, чи ні? Бо період квітування сакур — два тижні. І, за всіма ознаками, я повинен був проґавити момент. Але ні — таки пощастило побачити сакури в квітах.


1. Як не дивно, сакури за декілька тижнів ще не відцвіли. І виявилось, що вони бувають не лише рожеві, а й білі!
А оскільки весна, то й окрім квітів було на що заглядатись:)
( Collapse )

Ідея зробити огляд столичних старовинних закинутих будівель прийшла спонтанно. Все-таки, дещо з київської «історички» (історичні заброшки - прим. автора) публікував раніше — наприклад, в фотопрогулянці по центру міста. Але при бажанні можна було зібрати все до купи. А якщо пощастить, то ще й полазити (хоча на це я не дуже-то сподівався). Якщо ж ні, то старовинні заброшки й без сталку цікаві самі по собі, оскільки вони помаленьку руйнуються, зносяться або перебудовуються і поступово стають історією.


1. Історичні заброшки столиці.

На перший погляд, закинутої «історички» в центрі столиці небагато. І переважно, це невеликі будинки. Хоча, якщо постаратися, півтора десятки можна нарахувати. От тільки доступних для дослідження нема, бо або заколочені-загороджені, або охороняються. А іноді і перше, і друге, і третє. Плюс — лізти на очах у перехожих якось соромно. Та й всередині там наймовірніше лише понурий тлін. Але в один будинок таки зміг потрапити. Можливо, репортаж можна було б зробити більшим і цікавішим, якби ж прогулювався не сам і перед поїздкою подивився карту.
( Collapse )