Нові тролейбусні лінії в Києві будуть нечасто. Пік розбудови тролейбусної мережі припав на початок 2000х, коли активно знищували трамвайні лінії замінювали трамвайні і автобусні маршрути на тролейбусні. Після того лише добудовували продовження існуючих тролейбусних маршрутів. Востаннє це було в 2014 році, коли на Мінському масиві прокладали контактну мережу до Діагностичного центру. Причому мережу навішували на старі електроопори. Тоді протяжність нової траси становила в двопутному вимірюванні приблизно 850 метрів. Цього разу довжина нової лінії більша. Але найцікавіше, що про її будівництво дізнався випадково. І якби не заходив до парку Кіото, то можливо б і не помітив створення нової тролейбусної лінії на Лісовому масиві, оскільки в новинах цю подію не анонсували.


1. Нові опори контактної мережі на вулиці Кіото. Цікаво! Тільки який маршрут тут буде проїздити?

Що сказати..? Розбудова тролейбусної системи — це добре. Особливо на фоні знищення тролейбусів в столиці «запоребриків». Все-таки, це екологічний вид транспорту. До того ж, комунальний. Але оптимізм розвіюється після того, як дізнаєшся головну мету. А й справді, навіщо потрібна нова тролейбусна лінія саме на Лісовому?! Адже буди наміри «електрифікувати» маршрути від центрального залізничного вокзалу до Софійської площі, переробити під тролейбусний автобусний маршрут №55. Або ж доробити лінію від Дарницької (Ленінградської) площі до станції метро «Чернігівська»... Ну, думаю, можливо замінять автобусний маршрут №33? Однак, начебто, це всього лиш закільцовування тролейбусних маршрутів №№37 і 37А:( Причому пов'язане з майбутньою ліквідацією розворотного кільця з кінцевими зупинками біля метро «Лісова». Тож пропоную прогулятися по новій трасі і подивитись на будівництво нової тролейбусної лінії. Заодно, прикинути, що чекає на пасажирів цих маршрутів.
( Читати далі (+28 фото)...Свернуть )

Шлях до закинутого бомбосховища проходив повз станцію метро «Чернігівська». Тому до метро «Лісової», звідки їздить автобус до Биківні, потрібно було йти пішки. І це можна було зробити швидко і не відволікаючись... Проте цього разу я спеціально вирішив пройтись не звичним маршрутом, а піти через парк Кіото. Все-таки, це один із небагатьох недосліджених парків Києва, який давно збирався відвідати. Та й зайва тема для звіту не завадить.

Звичайно, збирався поглянути й на найдовшу алею сакур в Україні, довжиною більше 800 метрів. До того ж, було цікаво: чи застану їхнє цвітіння, чи ні? Бо період квітування сакур — два тижні. І, за всіма ознаками, я повинен був проґавити момент. Але ні — таки пощастило побачити сакури в квітах.


1. Як не дивно, сакури за декілька тижнів ще не відцвіли. І виявилось, що вони бувають не лише рожеві, а й білі!
А оскільки весна, то й окрім квітів було на що заглядатись:)
( Читати далі (+40 фото)...Свернуть )

Ідея зробити огляд столичних старовинних закинутих будівель прийшла спонтанно. Все-таки, дещо з київської «історички» (історичні заброшки - прим. автора) публікував раніше — наприклад, в фотопрогулянці по центру міста. Але при бажанні можна було зібрати все до купи. А якщо пощастить, то ще й полазити (хоча на це я не дуже-то сподівався). Якщо ж ні, то старовинні заброшки й без сталку цікаві самі по собі, оскільки вони помаленьку руйнуються, зносяться або перебудовуються і поступово стають історією.


1. Історичні заброшки столиці.

На перший погляд, закинутої «історички» в центрі столиці небагато. І переважно, це невеликі будинки. Хоча, якщо постаратися, півтора десятки можна нарахувати. От тільки доступних для дослідження нема, бо або заколочені-загороджені, або охороняються. А іноді і перше, і друге, і третє. Плюс — лізти на очах у перехожих якось соромно. Та й всередині там наймовірніше лише понурий тлін. Але в один будинок таки зміг потрапити. Можливо, репортаж можна було б зробити більшим і цікавішим, якби ж прогулювався не сам і перед поїздкою подивився карту.
( Читати далі (+43 фото)...Свернуть )

Селище міського типу Коцюбинське — нічим непримітний населений пункт столичного передмістя, без цікавинок та пам'яток. Без древньої історії. Та й асоціюється з непривабливими об'єктами — тюрьмою і військовими складами. Однак при цьому селище незвичне. Хоча б тому, що воно з усіх сторін оточене Києвом. Такий собі анклав Київської області. Саме тому друга особливість Коцюбинського — можливість приєднання до столиці. Так, в березні 2018 року проходили громадські слухання, на яких більшістю проголосовано за приєднання до Києва. Звернення направлено до Київради і Верховної ради. Тож було цікаво поглянути на майбутній масив Києва. Хоча оглядини відбулися не спеціально — заскочив після вилазки по колишньому арсеналу.


1. Коцюбинське — непримітне селище міського типу, яке може стати частиною Києва.

Селище, як і багато інших в цьому напрямку, виникло при прокладанні залізничничної гілки до Ковеля. Посеред лісу було збудовано роз'їзд, а з 1909 р. — станцію, при якій облаштували селище залізничників. Станція отримала назву Біличі від найближчого села, яке нині входить до складу Києва. Прикол в тому, що платформа біля масиву Біличі названа в честь сусіднього мікрорайону Академмістечко. Та продовжуємо екскурс далі...

В 1916му неподалік від станції спорудили лісопилку, яка виробляла шпали для залізниці. Для робітників були збудовані бараки. А першим будинком селища вважають помешкання лісника Куликова, який оселився в 1928 році. Трохи згодом, у 1932му, на територію сучасного Коцюбинського примусово перевезли мешканців київського хутора Берковець. Річ у тім, що їх переселили заради звільнення земель під танковий полігон. Таким чином, пристанційне селище стало називатись Новими Берківцями.

В 1941му році пристанційному селищі і території хутору Берковець, які підпорядковувались сільраді села Біличі, було надано статус селища міського типу. В 1966му смт. ім. Коцюбинського перейменовано на смт. Коцюбинське. Що цікаво, письменник Михайло Коцюбинський, на честь якого названо населений пункт, жодного разу не був в тих краях.

Стосовно територіальної приналежності, Коцюбинське, на відміну від Пущі-Водиці та інших поселень, ніколи не входило до Києва. Хоча округ передмістя підпорядковувався Київській міській раді. А вже з 1962го передали до області. Через три роки підпорядкували Ірпінській міськраді. Тож виходить, що це віддалений масив Ірпіня:) Наприклад, школи мають спільну з Ірпенем нумерацію.
( Читати далі...Свернуть )

Багатостраждальний Шулявський шляхопровід у столиці, який давно перебував у аварійному стані, горів і розсипався, нарешті-таки дочекався ремонту. В ніч на 17 березня його перекрили для руху автотранспорту і почали розбирати. На місці старого шляхопроводу за півтора роки повинні побудувати нову розв’язку у формі неповної «конюшини». Для нового з'їзду планують знести цех заводу «Більшовик». А на час ремонту організовується об'їзд, змінюються маршрути громадського транспорту. Одним словом, у дорожній рух вносяться серйозні зміни. Та й будівництво мосту — подія непересічна. Тож я вирішив з'їздити і подивитись що і як. Нажаль, за одну поїздку не вдалося все відзняти. Тому у цьому репортажі — фотки за 20 і 30 березня, з двох фотокамер і смартфону.


1. Ремонтні роботи на Шулявському шляхопроводі.

Як не дивно, протягом перших трьох тижнів ремонту встигли зробити багато: організували об'їзди (зі встановленням трьох нових світлофорних перехресть), змінили маршрути громадського транспорту, зняли асфальт, демонтували огорожу, викорчували стовпи, знесли частину мостового перекриття, почали перекладати комунікації.
( Читати далі (+39 фото)...Свернуть )

На восточной окраине Берковецкого кладбища, среди сектора еврейских захоронений 60-80х годов, можно заметить заросший участок могил с нетипично старыми мацевами. Это участок, куда в 60-е годы переносили захоронения со знаменитого Лукьяновского еврейского кладбища, перед его сносом. Но среди этого участка, с надписями вперемешку на идише и дореформенном русском, начиная с позапрошлого года можно увидеть современный символический охель из металла и профнастила, внутри которого - новая гранитная плита с надписью о том, что именно тут похоронен раввин Вайсблат.
( Читать дальше...Свернуть )

Самые первые в истории фото Киева сделал англичанин Роджер Фентон. В сети можно найти с десяток изображений.
Ниже ещё две. Со строительства Николаевского цепного моста. Разрешение снимков (как для того времени, так и для интернета) превосходное!

( Читать дальше...Свернуть )

В 1793 году, после второго раздела Польши, в Киеве стала возрождаться еврейская община. В первый же год после сдвига границ между Россией и Польшей, в Киев приезжают первых 73 еврея. Первым раввином города становится Авраам Абеле бен Нафтали. Существовавший, при Великом Княжестве Литовском, погост, на земле подаренной королем Сигизмундом I, в районе нынешней Львовской площади, после более 170 лет отсутствия евреев в городе, совершенно исчез. И вновь созданная община, спустя пять лет бюрократии, в 1798 году, получает за городской чертой, на Зверинце, участок в два гектара для захоронения евреев по всем религиозным правилам. ( Читать дальше...Свернуть )

Сложно ли попасть в необычные места там, где живёшь и гуляешь уже пятый год?

Оказывается, нет. Стоит лишь отклониться от привычного осеннего маршрута на Подол через Багговутовскую и Нижнеюрковскую чуть в сторону - мимо Макариевского храма уйти вправо, по ступенькам

на Лукъяновскую улицу.

Там сквозь панельные девятиэтажки простреливают позолотой купола Свято-Покровского женского монастыря.


А дальше, за Сервисным центром МВД, расквартировавшимся в Доме городского начального училища им. В.А. Жуковского постройки 1904 года
(здесь подробный рассказ об истории этого примечательного здания)

приоткрыты ворота Старообрядческого (или Щекавицкого) кладбища.


( Вся прогулка.Свернуть )
А вот этот особняк на Олеговской под номером 36 остался для нас загадкой.


Выглядит как госпиталь или, может, учебное заведение. Мы долго стояли, рассматривали. Потом я прошерстила интернет.
НИЧЕГО не нашлось.
Если знаете историю этого дома, будет очень интересно услышать.

Всего в полукилометре от шумной улицы Кирилловской (бывшей Фрунзе), на возвышенности между долиной речки Сырец и искусственным яром, где пролегает северное железнодорожное полукольцо, расположено Куреневское кладбище.



Ныне это совершенно тихое место, куда не доносятся звуки большого города, более похоже на заброшенный и заросший лес, чем на место вечного упокоения тысяч людей. Большая часть современной информации в интернете, про этот погост связана или с редкими визитами чернобыльских хасидов на могилу к цадику, или же с сводками из милиции об актах вандализма и антисемитизма.
( Читать дальше...Свернуть )